Сон №134536

11.09.2012

В колонках играет - Океан Ельзи- Холодно
Настроение сейчас - Трохи моторошно...і сумно...(

Земля, вогонь, земля, знов вогонь, вогонь....бігти, я маю бігти вперед, жити, я хочу жити...я маю жити... війна...
Збираючи залишки сил, я проривась крізь ліс, не розбираючи дорог, біжу навмання, лише б втікти від озвірілого до божевілля ворога...Позаду: чоловік пятнадцять солдат, що навіть не думають залишити мене у спокою, стріляють куди прийдеться..."Лярво українська, все одно не втечеш!"... але я біжу...
І от закінчується ліс, безсоромно оголюючи мене перед великим полем... з одного боку наші, з іншого- вороги... я зупиняюсь... що робити?...до наших бігти не можно, не признають одразу, все смерть...До ворогів тим більше...Треба бігти вперед...
Стискаючи всю свою малодушну хоробрсть в кулаці, я наважуюсь бігти вперед через поле бою... повз вуха літають кулі, одна за одною... мені вже все одно, лише б не зупинитись... але сил вже майже нема...ні, ні, треба, я маю, я мушу... чіпляюсь за гілку... падаю обличчем у землю..
Піднімаю очі, навколо червоне небо... і раптом.. ти...ти, котрий через провину долі, маєш воювати на боці мого ворога...ти- мій герой та найзапекліший ворог..чому?...
Я питаюсь:"То вже кінец?..."
"Ні, все ще попереду...", і протягуєш мені свю руку...

1219780663_386407c0c10c (500x305, 137Kb)